Україна та Європа 12 років потому: погляд з Києва на майбутнє ЄС

 02.05.2018   15:00 Коледж ЄвропиБлог
Якою буде Європа за 10-12 років? І яким буде місце України в цій Європі?

Ідея даного тексту народилася у відповідь української групи Асоціації випускників Коледжу Європи на заклик Центру "Нова Європа" щодо пошуку візії нової Європи.

Готуючи наші тези, ми навмисне відійшли від економічних тем. Навіть попри те, що ЄС найчастіше ототожнюють з єдиним ринком, а євроінтеграцію – з доступом до нього. Проте події останніх років змушують пригадати, що в декларації, оголошеній 9 травня 1950 року міністром закордонних справ Франції Робером Шуманом, – з якої і розпочалася історія сучасного Європейського Союзу, – спільний європейський ринок пропонувався лише як інструмент запобігання новій війні на континенті.

Також ми обмежили горизонт майбутнього 2030 роком. Це час, протягом якого в ЄС працюватимуть два склади Європейської комісії, а в Україні пройдуть два виборчих цикли.

Ми очікуємо, що до 2030 року в ЄС будуть втілені зміни, про які зараз триває дискусія, а Україна завершить виконання своїх зобов’язань за Угодою про асоціацію.

Таким чином, у Європі 2030 року Україна має стати інтегральною частиною безпекової архітектури континенту, що базується не лише на декларативній повазі, але й дотриманні міжнародного права. Ця модель виключає існування будь-чиїх зон впливу на нашому спільному континенті.

Саме нехтування легітимними інтересами нових держав Східної Європи в рамках фактичної політики визнання за РФ "особливих прав" на пострадянському просторі (політика "спершу Росія") призвело до цілої низки заморожених та гарячих конфліктів: Придністров’я в Молдові, Карабахська криза між Вірменією та Азербайджаном, Абхазія і Південна Осетія у Грузії, анексія АР Крим та гарячий конфлікт на Донбасі. Вони, а передусім анексія Криму, підважили наявну безпекову систему, сформовану в 1975 році Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Ключі до вирішення цих конфліктів лежать у Москві та залежать від її готовності відмовитись від своєї "зони особливих інтересів". Проте саме політика ЄС щодо Росії може або прискорити розв’язання безпекових викликів на сході континенту або навпаки, розтягнути їх у часі, а то й спровокувати появу нових гарячих точок.

Перший шлях вимагає принципово чіткої спільної позиції Євросоюзу разом із союзниками по НАТО на основі дотримання міжнародного права. Для другого – достатньо притримуватись політики "business as usual", "діалог краще конфронтації", яка веде до обміну загальноєвропейських безпекових інтересів на національні чи особливі економічні та інші преференції у відносинах з РФ.

Саме тому, як би незвично це не виглядало, захист українських національних інтересів гарантує збереження обличчя єдиною Європою та запобігає спокусі простих рішень складних безпекових викликів.

Услід за відмовою Росії від політики на основі своїх "зон особливих інтересів" Київ або Кримський півострів після його повернення до складу України може стати місцем проведення нової загальноєвропейської конференції для формалізації безпекової архітектури Європи, заснованої на повазі до міжнародного права.

Диференційованому рівню інтеграції в межах ЄС має також відповідати аналогічний підхід до європейських партнерів ЄС відповідно до їхнього рівня амбіцій.

Уже сьогодні існують різні моделі взаємодії Брюсселя та європейських держав поза межами ЄС: Європейський економічний простір, митний союз ЄС, двосторонній acquis зі Швейцарією. Невдовзі цей перелік може поповнитися новим договором між ЄС та Великою Британією. Політика ЄС до держав "Східного партнерства" має враховувати досвід взаємин з іншими європейськими партнерами поза межами ЄС та відповідати їхнім амбіціям.

Європейський інтеграційний проект не може бути завершеним без повноцінної участі України.

Київ уже не раз декларував своєю метою набуття повноправного членства в ЄС. Розуміючи, що станом на сьогодні перспектива членства знаходиться за межею передбачуваного горизонту планування, ми пропонуємо зосередитись на лобіюванні дедалі тіснішого залучення України до наявних та майбутніх політик/ініціатив ЄС.

Йдеться про Європейський енергетичний союз, інтеграцію спільного ринку у сфері нових технологій, інфраструктурну інтеграцію, поширення елементів європейської регіональної політики (cohesion policy) за межі ЄС, напрацювання загальноєвропейських соціальних стандартів, дедалі тіснішу інтеграцію у сфері освіти, досліджень та культури, залучення цивільного та військового секторів безпеки європейських держав-партнерів до відповідних ініціатив ЄС.

Звісно, цей список не є вичерпним. У подальшій перспективі ми можемо говорити і про приєднання до Шенгенської угоди.

Очевидно, ці амбіційні плани вимагають серйозних змін від обох сторін. Від ЄС – відкритості до України, від України – спроможності продукувати вчасні та якісно пророблені ініціативи, а також виконувати вимоги не менш амбіційної політики передумов (conditionality policy) зі сторони ЄС на основі європейських цінностей.

Взаємні міфи та стереотипи, що нерідко є витвором гібридної війни, найкраще долаються культурною та людською дипломатію. Авторам цього тексту не раз доводилося стикатися за кордоном зі стереотипами та помилками, аж до того, що Україна і досі подекуди вважається частиною Росії. На жаль, це далеко не єдиний і не поодинокий випадок, коли громадяни Західної Європи сприймають Україну як частину російського простору. Думаємо, у читачів також був схожий досвід.

Разом з тим, громадяни ЄС уже багато років мають можливість вільно подорожувати до України, а запровадження безвізового режиму для українців у червні 2017 року відчутно посилило людські контакти, вивчення культури та віднаходження спільного між нами. Завдяки європейським освітнім проектам в Україні рік за роком зростає кількість молодих людей, які навчалися у країнах ЄС та готові залучатися до процесу творення інтеграційних політик між Україною та ЄС.

Саме завдяки навчанню, спільним проектам та роботі, люди як в ЄС, так і в Україні змінюють свої думки один про одного, знаходять більше спільного і менше відмінного.

Цей досвід водночас є найкращим запобіжником від зміни проєвропейського вектора країни на догоду швидкозмінній політичній кон’юнктурі.

Дивлячись на Європу 2030 року, ми бачимо континент, де забезпечено безпеку кожного народу на основі дотримання міжнародного права, а наявні на сьогодні лінії розділу, в тому числі й ментальні, поступово замінюються мостами співпраці.

Попередні покоління українців завдяки своєму жертовному подвигу, якому ми невдовзі будемо віддавати нашу незмінну вдячність, зробив можливим оголошення декларації, що розпочала інтеграцію європейських народів.

Завдання нашого покоління – зробити так, щоб ці жертви не виявилися марними, і українці долучилися до спільного творення цього проекту, завдяки якому війна ніколи знову не зародиться у самій Європі.


Інші пости


Швидкий перехід

© 2015—2018 Представництво Європейського Союзу в Україні. Всі права застережено.