Я активна учасниця шкільних тренінгів с попередження насильства.

Відбулася перша нарада координаторів Євроклубу, які будуть реалізовувати проект-переможець" Житомирщина європейська". Райони привезли анкети, які буду опрацьовувати, щоб дізнатись, який рівень обізнаності місцевих громад в питаннях європейської інтеграції, історії та політики ЄС тощо.

Новини про відносини України та Угорщини за минулі місяці більше нагадують зведення про бойові дії.

Освітнього закону, схваленого у вересні 2017-го (точніше, його мовної статті), виявилося достатньо, щоби перетворити дружбу між Києвом та Будапештом на холод і ледь не відверту ворожнечу.

Місяць за місяцем риторика політиків стає лише жорсткішою. Столиці задіяли майже всі наявні у них засоби: листи, переговори, залучення міжнародних інституцій. Ультиматуми перетворилися на буденність.

Єдине, що лишилося незмінним за ці півроку – ключові позиції сторін.

За півроку ми ані на крок не наблизилися до узгодженого владнання суперечки. Навпаки, компроміс стає все менш реалістичним. Будапешт і надалі вимагає негайної зупинки та скасування мовної норми, Київ каже, що це неможливо ні юридично, ні політично.

Українсько-угорський діалог перетворився на гру, де програють усі.

Від конфлікту точно не виграв Київ (згадаймо відносини з НАТО). Від нього зовсім не виграв Будапешт (в його активі – жодного досягнення). Представникам угорськомовної меншини також не стало легше: цьому не сприяють ані атмосфера невизначеності, ані наростаюча ворожнеча між столицями.

Тож постає питання: як діяти далі?

Звичайно, можна "залишити все як є", ігнорувати обопільну шкоду й чекати, доки (та якщо) ситуація сама дійде вирішення. Причому навіть якщо позитив буде досягнутий, він цілком може потонути у хвилях загального протистояння.

Та залишається й інший шлях: спробувати дійти спільної позиції з окремих питань, залишаючи за собою право не погоджуватися з іншими.