Як Порошенко, але не зовсім: що показали перші візити президента Зеленського

 21.06.2019   09:00 EUVPБлог
Цього тижня президент Володимир Зеленський відвідав Париж і Берлін. Це були його перші двосторонні візити у статусі президента, хоча двома тижнями раніше він вже їздив до Брюсселя, де відвідав штаб-квартиру НАТО, інституції ЄС, зустрівся із президентом Польщі Анджеєм Дудою.

І хоча практичних результатів жодного із цих візитів поки немає (та й не могло бути, за такий короткий період) – для перших висновків даних вистачає. І ці висновки далеко не в усьому є на користь нового президента.

Для початку перерахуймо короткі підсумки перших міжнародних зустрічей.

 

Коротко про головне

Перш за все, "зради" не сталося. І це добре.

Побоювання, які доводилося чути, щодо неодмінної здачі інтересів президентом, щодо проросійської політики, розвороту України тощо – не підтвердилися. І редакції ЄвроПравди не доводилося чути жодного західного дипломата, який дійшов би іншого висновку на підставі як офіційних, так і непублічних деталей зустрічей.

По-друге, так само неправі були ті, хто розраховував на швидке вирішення проблем у зовнішній політиці.

Підстав сподіватися на це немає. Не буде ані "оновлення Нормандії та Мінська", ані змін у політиці Німеччини та Франції на нашу користь. Та й нових "плюшок" від НАТО та ЄС поки не передбачається.

По-третє, вже став очевидним брак досвіду і вміння вести переговори.

Це – однозначний мінус, який шкодить не лише Зеленському, а й Україні. Президентові бракує "техніки", бракує знань, розуміння світової політики. Одним словом, бракує досвіду. Ці проблеми цілком прогнозовані, жодного сюрпризу, просто тепер вони стали наочними. 

Та наостанок – гарна новина. Брак досвіду не є вічною проблемою, а візити довели, що Зеленський вже навчається. І це додає надії.

Із кожним наступним виходом до преси за кордоном президент почувався впевненіше – хоча йому ще далеко до рівня світових лідерів, з якими йому доводиться перетинатися.

Тепер про все це – у деталях.

 

Міф про Мінськ

У той час як в Україні поширені розмови про те, чи не розверне новий президент Україну з Заходу на Схід, в ЄС це не вважають вагомим ризиком – більшість партнерів наразі впевнені, що нова команда збереже принаймні заявлену спрямованість.

Натомість доля конкретних реформ викликає серйозні питання.

Брюссель витратив чимало коштів європейських платників податків на підтримку перетворень в Україні і хоче бути впевнений, що ці витрати не підуть у смітник. Простіше кажучи, чи не перекреслить нова українська влада усі напрацювання попередньої?

Треба віддати належне новій зе-команді: там це вчасно зрозуміли і спробували зробити так, щоби європейським партнерам було приємно. Заради цього Банкова запросила у президентські візити посадовців із "не дуже дружніх" політичних команд.

Цей жест лишився поза увагою в Україні – але його оцінили і в Брюсселі, і в Берліні.

Так, до Брюсселя із Зеленським полетіла профільна віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, а в Берлін – віцепрем’єр Генадій Зубко, відповідальний за реформу децентралізації (з Німеччини надходить фінансування проєктів, пов’язаних саме із цією реформою, і до неї уряд Меркель має особливу увагу).

Ще одним доказом сталості влади стала позиція Зеленського щодо "Мінська" – жодної заяви, яка суперечила би тому, що говорив з цього приводу Порошенко, не прозвучало ні в Парижі, ні в Берліні. "Мінськ" буде збережений у нинішньому вигляді, а робота нормандського формату має відновитися якнайшвидше, заявив Зеленський, викликавши схвальні оцінки в ЄС та критику тих в Україні, хто чекав від президента нових форм міжнародної співпраці по Донбасу.

До речі, те, що в Україні так багато людей чекали змін у цій сфері – окремий феномен. Адже і сам "Зе", і його команда публічно говорили про непорушність "Мінська" ще під час кампанії. Наприклад, у березневому дослідженні "Європейської правди".

Та в тому й особливість виборів-2019: міфи про політиків часом сильніші за їхні реальні заяви та дії.

 

Стабільність "зради"

Не секрет, що президент Франції Еммануель Макрон є зразком для Зеленського. Та й господар Єлисейського палацу ставиться до українського колеги із прихильністю; зрештою, вони зустрічалися вже двічі за два з гаком місяці.

Але у міжнародній політиці немає місця для сентиментів.

Рівень прийняття, церемонії, зустріч із почесним караулом – все це у Парижі пройшло бездоганно. Але під час офіційних переговорів Франція не пішла на поступки Україні в жодному пункті.

Зеленський просив у Макрона якщо не підтримки, то принаймні нейтральності у питанні санкцій проти Росії у ПАРЄ. Той категорично відмовив і публічно виступив за зняття обмежень з російських депутатів, бо "від цих санкцій страждає не російська держава, а громадяни Росії".

Зеленський закликав посилити санкції, запроваджені Євросоюзом – Макрон відповів, що про посилення санкцій не йдеться, лише про продовження.

Годі й говорити, що та сама картина була на зустрічі з Меркель. Ані щодо ПАРЄ, ані щодо посилення санкцій, ані щодо "Північного потоку-2" жодних поступок Україна не отримала.

І позитивом тут можна вважати хіба що те, що у президента та його команди відтепер буде більше реалізму в оцінці складнощів зовнішньої політики.

 

Мистецтво переговорів

Навіть за відкритою частиною візитів було очевидно, що Володимир Зеленський вже потерпає через відсутність досвіду в зовнішній політиці.

Пресконференції лідерів по завершенню переговорів у цьому сенсі нерідко є показовими, особливо коли йдеться про зустрічі, де сторони мають розбіжності з важливих питань. У цьому разі політики мають змогу публічно, в присутності преси підсумувати свою позицію, обрати найефективніші аргументи і спробувати переконати якщо не один одного, то журналістів і суспільство.

Зеленський мав саме таку можливість після зустрічі з Макроном, коли на пресконференції пролунало запитання про ПАРЄ – але він обрав найменш дієвий і навіть шкідливий аргумент, що був відразу відкинутий Макроном і зовсім не допоміг Україні залучити підтримку французької преси (ми вже писали про це детально у статті "Руйнівники Ради Європи").

Та на щастя, і на цій зустрічі з пресою не все було катастрофічно.

Президентові варто було б подякувати за його реакцію на слова про нібито діалог України із сепаратистами, які пролунали у перекладі виступу Макрона.

Як відомо, Зеленський втрутився і взявся пояснити своєму співрозмовникові, що на жодні переговори з бойовиками Україна не піде.

Але позитив від того, чому Зеленський взяв слово, був нівельований тим, як він пояснював свою позицію. Те, що можна було викласти двома-трьома короткими фразами, забрало більше двох хвилин доволі плутаних пояснень із купою мовних та термінологічних помилок.

Чому Україна не говоритиме з ватажками бойовиків, всім нам відомо – звісно ж, через те, що вони є маріонетками Росії, і переговорною стороною мають бути саме росіяни. І ЄвроПравді відомо, що на Банковій дотримуються точно такої позиції. Але зверніть увагу – у довгій промові Зеленського ані цього, ані будь-якого іншого аргументу так і не прозвучало!

Ця історія стала ілюстрацією того, наскільки Зеленському бракує міжнародного досвіду.

Він ще не вміє говорити стисло – а темпоритм міжнародних зустрічей виключає розлогі пояснення "ні про що". Він не відчуває потреби аргументації – а без цього в жодних переговорах не перемогти. Він плутається у назвах та термінах, та й спілкування українською, якою Зеленський досі рідко користувався, додає плутанини (хоча те, що з обранням він перейшов на державну мову – безумовний плюс).

Добре, що зараз у якості візаві українського президента був загалом дружній до України президент Франції. Натомість переговори з недружнім, а то й з ворожим політиком за такого ж розкладу можуть завершитися фіаско.

 

Труднощі перекладу...

Важливо окремо пояснити, звідки взагалі з’явилася згадка про переговори із сепаратистами на цій пресконференції. Насправді Еммануель Макрон не говорив фрази, яка обурила Зеленського!

В оригіналі, французькою мовою, Макрон підтримав свого українського колегу за "рішучий намір змусити зброю замовкнути, простягнути руку українському населенню з сепаратистських територій і впроваджувати Мінські угоди для врегулювання конфлікту". Цілком прийнятна фраза, яка, до речі, повністю відповідає позиції Банкової.

Та з легкої руки перекладачки вона перетворилася на твердження про нібито готовність Києва "піти на шлях перемовин із сепаратистами, які вже почалися".

Є відмінність, чи не так?

Ця помилка у викладі слів Макрона була найяскравішою – але не єдиною на пресконференції (його переклад, до речі, за прийнятими стандартами забезпечувала французька сторона).

Чи були схожі вади і на закритій частині зустрічі?

Ми не маємо відповіді на це запитання. Але те, що у переговорах брав участь франкомовний посол України Олег Шамшур, дозволяє сподіватися, що неточності якщо й мали місце, то критичних проблем не викликали.

 

...та позитивні новини

Про проблеми ми поговорили. Їх справді вдосталь, досвіду справді бракує, а імовірні переговори з агресором у форматі нормандської четвірки додають остраху.

То що дає підстави оптимізму, про який ішлося на початку статті?

Перш за все – вже згадана участь у зустрічах посла Шамшура і так само його колеги в Німеччині, посла Мельника.

Ви напевне пам’ятаєте нещодавній скандал із "президентським плагіатом", коли у промові Зеленського знайшли шматки промови Порошенка? Ця історія дала підстави комусь на Банковій оголосити "хрестовий похід на МЗС", звинуватити дипломатів у роботі на Порошенка, пообіцяти покарання всім причетним тощо.

ЄвроПравді відомо, що помилки тоді дійсно припустився один із дипломатів у Департаменті ЄС, але підозри про "подвійних агентів" на адресу МЗС були геть безпідставними, і вони створили недобру атмосферу. Та за даними "Європейської правди", у Зеленського згодом усвідомили, що створення ворога було помилковим. Конфлікт не набув розвитку, а про ідею "чисток" просто забули. Це примирення з дипломатичною службою було дуже важливим. Без цього шанси на те, що міжнародні зустрічі нового президента будуть добре підготовлені, летіли у прірву.

Але повернемося від конфліктів команд до самого президента.

Попри жорстку критику на його адресу, маємо і добру новину за підсумками візитів.

Зеленський поволі вчиться. Порівняння трьох візитів це доводить.

Так, з володінням темою і досі не все добре. Так, публічні виступи, м’яко кажучи, не на висоті. Однак на пресконференції у Франції він вже почувався впевненіше, ніж у Брюсселі, а в Берліні – краще, ніж у Парижі. По суті, тут вже не було грубих помилок – але ще лишилося читання з листочка.

І оскільки вже йшлося про переклад, варто зупинитися також на епізоді на пресконференції у Берліні. В українському сегменті соцмереж набуло поширення коротке відео зі словами Зеленського про те, що він нібито "не знає, що Порошенко зустрічався із Меркель". Про це писали на новинних сайтах, цим обурювалися лідери громадської думки, згадували кількість зустрічей лідерів за останні роки. У дискусії вистачало всього, крім... бажання перевірити, що ж прозвучало у Берліні насправді.

А насправді жодної недоречності у жартівливій відповіді не було, і в цьому можна переконатися, переслухавши її разом із  запитаннм, та реакцією Меркель (німецькою це можна зробити тут, таймкод 16:25).

У політиків спитали, чи не вплинув на атмосферу їхніх перемовин факт, що прямо перед другим туром виборів в Україні Меркель зустрілася з президентом Порошенком, який також був кандидатом (а такі перемовини дійсно суперечать міжнародній практиці). Не про всі зустрічі, а про одну конкретну, що мала місце 12 квітня. Віджартувалися у відповідь на це не лише Зеленський, а й Меркель, і обидва запевнили німецькі медіа, що напруженості між ними немає.

До слова, у німецьких медіа цю відповідь оцінили позитивно, прочитавши у ній бажання гостя уникнути конфронтації з Німеччиною.

Та українським читачам (та подекуди й журналістам) значно ближче відчуття "зради", і до того ж, бракує бажання перевіряти факти. І з цією проблемою, схоже, складно щось вдіяти.

 

Оригінал статті взято із сайту "Європейської правди"


Інші пости


Швидкий перехід

© 2015—2019 Представництво Європейського Союзу в Україні. Всі права застережено.