Права дитини

 13.12.2019   22:00 ІншіБлог
Якщо порівняти маленьку дитину із деревцем, то виховання можна зобразити у вигляді догляду за цією рослинкою. Коли батьки підливають її, дають їй достатньо сонячного світла й тепла, дбають про неї, то дерево виросте високе й могутнє, зможе принести користь іншим — дати тінь у спекотну погоду, захистити від дощу в негоду.

Якщо ж деревце не оберігати, ставитись до нього байдуже і холодно, то воно засохне, так і не зробивши спроби торкнутись гілками неба. У наш час молоді сім’ї часто не готові до такого серйозного випробовування, як виховання дітей. Саме через це сучасні діти ростуть не такими, як моє покоління, як покоління моїх батьків. Роль грає не тільки прогрес сучасного світу, а й те, які люди виховують цю нову генерацію.                                               

З одного боку, я погоджуюсь із твердженням, що діти є відображенням своїх батьків. Адже цілком і повністю викоренити ті принципи і звички, які було закладено в особистість сім’єю у ранньому віці, — неможливо. Дитина не може чинити опору, аналізуючи й роблячи висновки стосовного того, що їй взяти в доросле життя, а чого брати не варто.                                   

З іншого боку — частково змінити своє життя все ж реально, варто тільки наполегливо працювати над собою. Залежно від рівня розвитку дитини, у певний період свого життя авторитет батьків переходить на другий план, і «в бій» входять ровесники дитини, її щоденне оточення, яке теж безпосередньо впливає на формування індивіда. Тому не завжди певні негативні риси підлітків — це наслідок поганого виховання чи байдужості батьків. У наш час справді важко встежити за всіма процесами життя дитини, зберігаючи баланс між тотальним контролем і абсолютною волею.           

Щодо мене, то я вважаю, що мій характер, життєва позиція та погляди на світ — це наслідок виховання моїх батьків. Можливо, це прозвучить «розумно», але я належу до тієї категорії молодих людей, яка була вихована «старою системою». Мої батьки завжди були для мене першочерговим прикладом для наслідування, тому, що стосується мене, то я така ж, як і мої батьки. Проте, роздумуючи над цією темою, потрібно пам’ятати: суспільство не виміряти однією лінійкою.                                                                            

Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів.     

Одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.                                       

Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою. Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.                                         

Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».                  

Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості…                                                                               

У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною. Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте.                               

Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє. Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.                                                                       

Варто зазначити, що  вчений стародавніх часів, філософ Платон не схвалював турботу про слабих та хворих дітей. Він був переконаний, що в ідеальній державі неповноцінними дітьми потрібно поступитися, а за державний рахунок виховувати тільки найкращих. Спрямовувати їх на правильний шлях (у потрібному для держави напрямі), виховувати відповідно до закону зобов'язані були працівники. Платон порівнював дітей із вівцями та іншими тваринами, які не могли обійтися без пастуха, що наглядав за ними.                                                                             Відразу ж після Другої світової війни, коли було створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), світова спільнота стала приділяти особливу увагу проблемі прав людини. У 1948 році було прийнято Загальну декларацію прав людини і вирішено підготувати новий міжнародний документ стосовно прав дитини. У 1957 році Комісія з прав людини розпочала роботу над проектом нової Декларації прав дитини, підготовленим ще на початку 50-х років Радою ООН з економічних і соціальних питань та багатьма громадськими організаціями. У 1959 році ця Декларація була одночасно ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї ООН. Декларація, прийнята одноголосно, мала найбільший моральний авторитет у світі. Для того, щоб країна могла існувати, потрібно, щоб жили права.

 

Якщо права дитини порушують її однокласники? Що потрібно робити? В першу чергу, до вирішення конфлікту слід залучати вчителів та шкільних психологів. Вони повинні "помирити" учнів і в подальшому спостерігати за їхньою поведінкою. Аби виявити причини непорозумінь варто проводити регулярні "профілактичні" бесіди. Тобто вирішення проблеми треба почати в колі її виникнення, з найменшою шкодою для дітей. Про адміністративні правопорушення та навіть Кримінальним кодексом України, передбачено, що саме батьки несуть цивільну та адміністративну відповідальність за порушення закону їхніми дітьми. А в деяких випадках – навіть кримінальну відповідальність.                                                       

Нерідко буває, що права дітей порушують їхні однолітки. У час інформаційного прогресу це стає робити набагато легше. Приміром, через соціальні мережі.  Сьогодні конфлікти в школах з "реальних" непорозумінь, словесних образ, часто переходять у віртуальну площину. У цьому випадку "інструментом" для кепкування стають провокативні фото, непристойні написи на сторінках однокласників у соцмережах. Підходячи до висновку, хочу  звернути увагу ,що не всі права дитини, визначені відповідною конвенцією  ООН, забезпечені в Україні законами. Причина – відсутність державної стратегії, концепції розвитку законодавства з питань захисту дитинства.                                                                                                

Головний висновок, який хочу  зробити  - це те, що правові знання потрібні всім і завжди, в тому числі і повсякденному житті. І завдання кожного – дотримуватися своїх прав і обов’язків, не порушуючи прав і законних інтересів оточуючих людей.       

Дитина - це не тиран, який заволодіває всій твоїм життям, не тільки плід від плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в ньому творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, яка дана на зберігання.

Автор: Варга М.М. - вчитель правознавства Лужанська ЗОШ

 

.


Інші пости


Швидкий перехід

© 2015—2020 Представництво Європейського Союзу в Україні. Всі права застережено.