Через десятиліття після Другої світової війни Європа лише починала оговтуватися від кривавого потрясіння. Проте ще не всі рани викликані війною до цього часу встигли загоїтись, а ворожнеча між окремими країнами залишалася. Усю першу половину ХХ століття Європа була поділена на блоки та союзи, які воювали між собою.
Потрібно було якось інтегрувати європейські народи до цілісного співтовариства зі своїми принципами та єдиним поглядом на майбутнє. Поглиблювати міжнаціональні зв’язки європейців потрібно через ті речі, що їх об’єднують. І однією з них стала любов до футболу.
Зверхність та нахабство
Вперше ідея створення міжнародного клубного турніру в Європі була озвучена в кінці 1954 року Габріелем Ано - редактором культової французької газети «L’Equipe».
За легендою, все почалося з того, що одного разу відпочиваючи в барі, хтось з колег-журналістів розповів Габріелю про скандальну статтю британської газети «Daily Mail». В ній найсильнішим клубом світу був проголошений англійський «Вулвергемптон». До такого гучного висновку місцеві експерти дійшли лише базуючись на перемогах тамтешньої команди в товариських зустрічах над угорським клубом «Гонвед» та радянським «Спартаком».
До всього цього, англійські «Вовки» здобули свої «вікторії» граючи вдома, що викликало у французького журналіста слушне запитання: «а як би завершилися ці зустрічі, якщо б «Вулвергемптон» зіграв би їх на виїзді?».
Провідний футбольний оглядач, а в минулому й відомий французький футболіст, був вражений такими безпардонними заявами. У відповідь Ано випустив цілу серію матеріалів, в яких обґрунтував назрілу необхідність створення міжнаціонального кубкового турніру. У статті «Пропонуємо футбольний кубок Європи», завдяки якій Ано й вдалося викликати неабиякий ажіотаж довкола важливості проведення такого змагання, він запропонував декілька установчих та вихідних принципів для майбутнього турніру.
В кінцевому рахунку ідеї француза втілилися не лише на папері. Габріелю Ано вдалося настільки добре привернути увагу загалу до необхідності створення міжнародного турніру з футболу на території Європи, що всього через декілька місяців, а саме влітку 1955 року, в містечку Райнфельден поблизу Базеля було організовано футбольний турнір під назвою «Кубок ярмарків». Право брати участь в цьому турнірі мали збірні міст в яких проводилися міжнародні ярмарки.
Такий принцип відбору команд здається дивним тільки на перший погляд. Однією з головних задач даного турніру було зміцнення міжнаціональних взаємовідносин європейців. Саме тому першочергово відбиралися клуби з місць, де такі зв’язки вже на той момент були найбільше сформовані – міста, де щорічно проводилися міжнародні ярмарки.
Барселона, Базель, Бірмінгем, Загреб, Копенгаген, Лозанна, Лейпциг, Лондон, Мілан, Франкфурт –це перших 10 міст, яким випала нагода позмагатися в дебютному сезоні новоствореного турніру.
Заклята ворожнеча
Команди на першому турнірі формувалися з гравців, які представляли різноманітні місцеві клуби. З одного боку, така практика сприяла тому, що в команді були зібрані найкращі футболісти міста. Проте в спортивному світі здавна існує таке явище як «дербі», простіше кажучи, – люта неприязнь між командами з одного населеного пункту. Відтак, інколи за одну команду були вимушені пліч-о-пліч грати гравці з ворогуючих таборів. Саме тому багато іменитих (за прізвищами) колективів на Кубку ярмарків не показували очікуваних від них результатів.
Також проблемою таких збірних-солянок був аспект зіграності. Між футболістами банально не вистачало взаєморозуміння, а також тактичних і стратегічних заготовок. На підтвердження цього свідчить домінування протягом перших сезонів турніру команди з Барселони, склад якої майже в повному обсязі представляв однойменний клуб.
До числа перших міст-учасників Кубку ярмарків входили команди Лейпцигу та Франкфурту, які були представниками ненависних на той час для більшості європейців – німців. Такий крок від організаторів дав чіткий меседж німецькому населенню, що Європа від них не відхрещується та готова разом із ними будувати нове світле та мирне майбутнє.
Кубок ярмарків став тим базисом, на основі якого створювалися інші турніри професійного рівня. В тому ж 1955 році вперше оголосили проведення «Кубку європейських чемпіонів», де грали виключно чемпіони своїх країн, а у 1960-му - Кубок володарів кубків, де сильнішого з’ясовували лише команди-володарі національних кубків.
Так починалася історія першої об’єднаної Європи – футбольної. В той час як економіка змогла об’єднати в Європйеську спільноту вугілля та сталі (праобраз Євросоюзу) лише 6 країн, футбол зібрав цілих 16.
«Залізна завіса»
На початку історії єврокубків Радянський Союз відмовлявся пускати свої команди на всеєвропейські змагання. Можливо, це було викликано тим, що турнір не закінчувався самою грою. Довкола неї в місті, де грався матч, створювалося ціле свято. Воно було покликано познайомити гостей з культурою тієї чи іншої держави, що, зі зрозумілих причин, було не «на руку» радянській владі. Комуністи не були зацікавлені, аби футболісти та персонал клубів бачив, як живуть люди в демократичних суспільствах.
На щастя, завіса протрималася недовго та впала в 1965 році. Через 10 років утримання Радянський Союз все ж дав «зелене світло» своїм командам на виступи в Європі. 2 вересня 1965 року київське «Динамо» зустрілось з ірландським клубом «Колрейн». Матч закінчився розгромною перемогою «киян» над опонентом з підсумковим результатом 6:1. Навіки ж в історію своє ім’я вписав Андрій Біба, який вже на 14 хв. зустрічі відзначився дебютним голом радянської команди в розіграшах єврокубків.
Цікаво, що до цього, ще у 1960 році збірна СРСР вирушила до Франції на дебютний Чемпіонат Європи, де одержала перемогу в драматичному фіналі. Тоді, лише завдяки додатковому часу, вдалося обіграти команду Югославії з рахунком 2:1.
Потрібно відзначити, що найбільших успіхів в єврокубках, за всю історію виступів в них радянських команд, досягло наше київське «Динамо». У 1975 та 1986 роках «біло-сині» ставали переможцями Кубку володарів кубків, а у 1975 – ще й перемогли у Суперкубку УЄФА. В двоматчевому протистоянні «киянам» довелося схрестити мечі з одним з найтитулованіших європейських клубів – мюнхенською «Баварією».
Дуель закінчилася з загальним рахунком 3:0 на користь київського «Динамо». Справжнім «злим генієм» для німецького гранду став Олег Блохін – автор усіх трьох м’ячів в ворота «баварців». Завдяки такому подвигу, Блохін удостоївся звання кращого футболіста Європи та отримав «Золотий м’яч». Згодом «Золотий м’яч» здобули також Ігор Бєланов (1986 р.) та Андрій Шевченко (2004 р.).
Велика Європа
На даний момент футбольна інтеграція пішла далі, ніж політична. УЕФА залучає до своїх турнірів команди, які територіально не відносяться до Європи. Так, наприклад, найближчим часом очікується приєднання до єврокубків клубів з Казахстану та Азербайджану, які вже є членами Європейської футбольної асоціації.
Також останнім часом активно йдуть перемовини про створення єдиної повноцінної європейської ліги на зміну національним чемпіонатам. В його моделі можна прослідкувати відголоски формату прародителя єврокубків – Кубку ярмарків. За задумом організаторів, така ліга буде складатися лише з топ-клубів Європи й буде закритою (як колись Кубок ярмарків) для менш іменитих команд. Серед прихильників даного нововведення є багато колективів з когорти найвідоміших у Європі. Зокрема, до числа таких входить мадридський «Реал».
Сьогодні до Європейської футбольної асоціації входить 55 країн, які об’єднують усю Європу. Як і раніше, об’єднання футболом випереджає в часі об’єднання через політику та економіку. Маятник євроінтеграції, який був запущений не без участі футболу, не думає зупинятися.
