Саме тому Євроклуб школи обрав темою для проекту дослідження європейське минуле і європейське теперішнє міста, що вже зараз переходить у майбутнє. «Луцьк: з європейського минулого у європейське майбутнє» - так назвали наші Євроклубівці свій проект.
А чому минуле? Бо історія свідчить нам про те, що 1429 року великий литовський князь Вітовт Кейстутович приймав поважних гостей у Луцькому замку. Довгоочікувана для тодішньої Європи та Луцька подія – Європейський з’їзд монархів припав на Водохреще. Вітовт зустрічав поважних гостей в оточенні вірних собі людей – побратимів з часів військових походів, маршалків Яна Ґаштольда, Румпольда й Семена Гольшанського, придворного дипломата Миколи Малдрика з Кобелі та писаря Миколи Цибульки Чеховського.
Для максимальної зручності іменитих монархів були підготовані розкішні палати в князівському палаці у замку, будинках луцьких міщан та мешканців тодішніх передмість Лучеська – Жидичина, Ківерець, Гнідави, Красного. Першим до княжого Луцька на свято Трьох королів (6 січня) приїхав польський король Яґайло з дружиною Софією та двома маленькими синами. Один із них – Казимир згодом став великим князем литовським та королем польським. В очікуванні решти монархів Владислав-Яґайло знайшов собі цікаве заняття – відправився полювати на багаті дичиною-звіриною угіддя між Луцьком і Житомиром. Імператор Священної Римської імперії Сиґізмунд разом із дружиною – королевою Барбарою Цілеською прибули на запрошення Вітовта значно пізніше – 23 січня, відіславши наперед себе поважних послів. Магістр німецького Ордену Пауль фон Русдольф делегував командора на імʼя Балґі.
А от Магістр інфляндського Ордену Зіґфрід Ландорф фон Спанхейм у супроводі своїх рицарів-меченосців та численної свити прибув особисто. Як і датський король Ерік VІІ і великий князь московський Василій ІІ Васильович – онук Вітовта, син Софії Вітовтівни. Окрім монархів, що зробили Вітовту честь бути в Луцьку особисто разом з пишною свитою кожного, чимало із представників королівських династій відрядили від себе довірених осіб.
Безпосереднім учасником тих подій було духовенство. Не пасли задніх й аристократичні литовські і руські князівські роди – Острозькі, Санґушки, Чорторийські, Курцевичі, Четвертинські, боярський рід Кирдеїв. У просторих палатах Луцького замку Вітовт разом із значимими гостями вирішували найактуальніші дипломатичні питання того часу. Одна з ініціатив з’їзду полягала в об’єднанні двох гілок християнства. Проте духовенство не схвалило такої ідеї. Дискутували і з приводу економічних питань – торгівлі на суші та морях, податків. Основним завданням зустрічі, все ж, була коронація Вітовта, а відтак – перетворення Великого князівства Литовського на королівство. Супроти цього виступило оточення Владислава-Яґайла – єпископ Збіґнєв Олєсніцький і воєвода Ян Тарновський. Королівський титул Вітовта означав би виокремлення й усамостійнення литовських теренів, а це було малоймовірним з огляду на унійні зобов’язання після подій у Крево 1385 року. Вітовт так і не був коронований.
27 жовтня 1430 року великий князь литовський помер. Попри не до кінця зреалізовану місію саміту, свою роль у житті міста він таки зіграв. Невдовзі Луцьк отримав маґдебурзьке право за європейським взірцем – вольність обирати самоврядну міську владу. Далі – став воєводським центром новоутвореної Речі Посполитої, гордо іменуючись “містом його королівської милості Луцьким”!
Ми зібрали цю інформацію з доступних джерел. Але хочемо поглибити свої знання і провести власні дослідження євроінтеграційних процесів далекого минулого з продовженням у сьогоденні. Три євроклуби міста готові взять участь у цьому проекті. В рамках своєї дослідницької діяльності ми хочемо відвідати музей історії Луцького братства, що запрошує на чергову лекцію із циклу «Луцький з’їзд 1429 року: джерела та інтерпретації». На картині - "Європейський з’їзд монархів у Луцьку" Картина литовського художника Й. Мацкевічуса.
